55 років богопосвяченого життя - Ювілей Сестри Євгенії, згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії в Мюнхені

Сестра Євгенія народилася в Кусмашадо (Парана), в родині Франціска та Ксені Кульчик, які, ще дітьми, з своїми батьками приїхали до Бразилії з Тернопільщини. Було в них шестеро дітей: Олена, Лодзя, Євгенія, Антон, Карло, Володимир.
Я провела з сестрою Євгенією розмову і зазначила, що бути духовною особою, не є легко, зокрема в діяспорі, де настають багато різних проблем серед молоді, зокрема в сьогоднішні часи.
Сестра Євгенія підтвердила мою думку й вияснила, що ще змалку в неї з'явилося бажання бути монахинею. Я її звернула увагу на те, що це буває в багатьох дівчат, а потім це бажання - як прийшло, так і відійшло...
- Так, - відповіла сестра, - а в мене було покликання, бо бажання не відійшло! Коли я сказала мамі, що хочу піти в монастир, то вона сприйняла моє бажання. А тато - дещо вагався, але врешті обидвоє заприязнилися з такою думкою...
Коли я вступила в Згромадження сестер Служебниць, на моє прохання дали мені можливість закінчити Медичний Інститут в Курітибі. Я 17 років працювала медсестрою в лікарні ім. Св. Анни в Понтаґросо. А потім 3 роки в місті Кампо де Марон в дитячій лікарні...
- Почерез Рим вона приїжджає до Нового Ульму, де була одна єдина знайома в неї - сестра Омелія Терновська...
«Я почувалася так, немов би мене каменем десь кинули... так далеко, далеко від рідного краю! (рідний край для сестри - це, самозрозуміло, Бразилія). Але я стала працювати у парафії і Соціяльна чи Суспільна Служба висилала мене, як медсестру по хатах відвідувати хворих... Коли я вже привикла до Ульму,  мене  вислали до Мюнхену. Не було так просто знову міняти місце поселення, але я працювала з хворими, з дітьми, з молоддю. Тепер я вже в Мюнхені, "як вдома"...
Та здається, що ще недавно я бачила, як численних українських дітей отець хрестив, давав їм церковний шлюб! На жаль, є й сумна правда, що кількох супроводила до вічного місця спочинку. Але таким є закон природи! Відвідувала я постійно Пластові Табори... Діти були й є для мене великою радістю і почуваюся так, що діти виросли під моєю опікою! (А діти твердять, що сестра їх молитовно виховала!)
Сестра Євгенія згадує про першу хвилю новоприбулих українців в 1980-х роках з Польщі, якими треба було опікуватися, допомагати порадами, щодо побутових і соціяльних прав чи законів у Німеччині. А на початку 1990-х років маса новоприбулих приїжджає з України до Мюнхену, і появилася нова потреба їм допомогти, навіть відвідувати у центрах ув'язнення...
А ще приїжджали в дорозі до Риму чи Люрду автобуси (300 осіб) ,а їх треба було прийняти, нагодувати, напоїти... Приїжджали і мистецькі групи. Все це належить до приємних спогадів!
Сестра Євгенія користується великим довір'ям у людей.
Сестра ювіліятка була дуже заскочена гарним, як вона сказала, "родинним і теплим" ювілейним відзначенням, яке кількох пань її влаштували в суботу 3.10.09.
У своєму слові подяки сестра Євгенія зазначила, що це невеличке, але щире прийняття було для неї несподіванкою. Бона до полудня відвідала цвинтар, український відділ, помолилася за упокій багатьох її знайомих... а оце після вечірні несподіванка була організована для неї.
Українська Громада, маючи таку особу у парафії, пишається нею. У таких випадках мудрі люди давно писали, що це дар від Всевишнього.
В одній з наших пісень співається - з нами Бог, з нами віра і сила, перед нами у сонці ввесь шлях...
Отож, дорога сестро Євгеніє, бажаємо, щоби Вам ще довгі роки сонце освітлювало Ваш життєвий шлях. Хай Господь нагородить Бас кріпким здоров'ям, щоби Ви ще довгі роки працювали на благо нашої Церкви й українського суспільства. І хай у цьому суспільстві і надалі буде віра в її майбутнє, разом з Вами, на многії літа!

(Розмову із сестрою вела М. Галабурда-Чигрин)