Що не під силу одній людині, зробить Громада

 Січень у житті Парафії Святого Василія Великого, що охоплює територію майже всього Вюртембергу, завжди багатий на події. У Штутгарті напередодні Різдва Христового в Українській церкві на Бад Канштаті засіяла своїми вогнями зелена ялинка.
Цікаво, що звичай наряджати новорічну ялинку має німецьке коріння і розповсюдився з Німеччини по цілому світі. Легенда свідчить, що традицію прикрашати дерева на честь Різдва впровадив богослов Мартін Лютер. У 1500 році, напередодні Різдва, він, гуляючи по лісу, побачив декілька ялинок, покритих снігом. Вони яскраво виблискували в місячному сяйві і вразили Лютера своєю красою. Повернувшись додому, він поставив маленьку ялинку посеред кімнати, прикрасив її свічками і запалив їх.
Втім, практика поклоніння деревам, особливо вічнозеленим, відома впродовж тисячоліть Люди дуже часто проводили паралелі між деревами і божественністю. Наприклад, стародавні єгиптяни, вносили зелені вітки фінікових пальм в свої будинки і вірили, що це принесе родючість їх полям. Подібні традиції існували у стародавніх римлян, германців і кельтів.
Ще осінню розпочалися репетиції Штутгартського церковного хору. А ще за ініціативою парафіянки лікаря Руслани Дангель з’явилася на Світ самодіяльна театральна група, яка вирішила поставити на сцені Український вертеп, а того ж сценки з твору Миколи Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки». З благословення настоятеля Парафії, отця-мітрата Романа Врущака організували проби. Перша репетиція відбулася у студентському гуртожитку Тюбінгенського університету. Потім театральною справою займалися вдома у родині пані Дангель у Бецінгені. До участі у спектаклі крім Руслани долучилися її чоловік Томас та донька Ліза. Майже у повному складі до дійства приєдналася родина докторів наук Ольги Гаращук та Юрія Ковальчук, що викладають у Університеті Ебергарда Карла у Тюбінгені. Їх три дочки Уляна, Софія та Дануся теж здобули собі ролі Звіздаря та пастушків. Мешканка Штутгарта Наталка Бондар узялася зіграти роль Циганки, а її п’ятирічна дочка Настуня – янгола. Ролі трьох заморських царів (іноземців) надали правдивим німцям двом Томасам (Гьотцу та Кані) та дякові Торстену Силуану Галлу. Майстер Олександр Протковський з Ройтлінгену крім втілення на сцені образа Ірода узявся за виготовлення коси для Смерті, яку зіграла Тетяна Арндт з Людвігзбургу, а його дружина Наталія долучилася до пошиття костюмів. Декілька картонів з театральним реквізитом надала пані–матка Стефанія Миронюк, а мішки, в яких потім ховалися від Вакули Чорт, Дяк та Козак – пані Анастасія Цюрак. Вистачило роботи й інженерові Романові Колодію, котрий окрім ролей ведучого та Вакули зайнявся комп’ютерним забезпеченням та зйомкою на цифрову відеокамеру. Професійний телеоператор Юрій Пінський знайшов себе у аматорському театрі як фоторепортер. Також у Вертепі зіграли Ірина Дробут, Галина Кубів та Христина Цебак. Мені особисто Громада доручила роль Чорта.
Дві останні репетиції пройшли у Громадському центрі Святого Ульріха в передмісті Штутгарту – Фазаненгофі. Саме тут, починаючи з початку 70-х років минулого століття, відбуваються українські святкові служби та традиційні українські Ялинки та Писанки.
6-го січня в Тюбінгені отець Роман Врущак відслужив Святу Літургію. А потім зібралася на Різдвяне Повечір’я місцева українська громада. Прибули й гості зі Штутгарту. Господині приготували 12 страв, не забули й про кутю. Відбулася й невелика концертна програма, у якій узяли участь Світлана Мірецька та новоприбулий з Сполучених Штатів Америки дяк Стефан Карабін. Співали українською, німецькою та англійськими мовами. Було затишно та радісно.
Казкові вогні, традиційні колядки, усміхнені обличчя, різноманітні смакоти – це славетний дух Різдва.
А 9-го січня на Фазаненгофі відбулася традиційна ялинка. Спочатку митрофорний протоієрей Роман Врущак відслужив Св. Літургію. Потім у залі Громадського центру відбувся виступ Штутгартського церковного хору під керівництвом Романа Прокопова. З року в рік зростає майстерність учасників хору, приєднуються нові учасники, та і у репертуарі з’являються нові твори української класики. Потім був святковий обід. Трапезу благословив отець Роман та посвятив усіх Святою водою. До підготовки трапези та святкової зали долучилася група вірних у складі Марії та Антона Колотушкін, Анни Вагенкнехт, Марії Прокопової, Люби Данко, Стефана Залуцького, Лілії Олійник, Наді Яковіщак, Тео Хоми, Стефанії Миронюк, Ірени Готвік та Михайлини Драгойлович. Їм на славу вдалися голубці та борщ, з їх ласкавих рук усі дістали щедру кутю та запашний хліб.
Прийшла черга і аматорського театру. Ми зіграли сценки за твором Миколи Гоголя та Український Вертеп. Численні репетиції не минули марно. Самодіяльні актори зібрали численні аплодисменти. За час спільної роботи ми згуртувалися у невелику Громаду. Попереду є нові сценічні задуми.
А наприкінці Українського свята до зали завітав Святий Миколай. За важких погодних умов через завірюху він прибув на береги Некару з берегів Дунаю. На сцені його зустрічали два янголи (Галина Кубів та Настуня Бондар), а також дяк Торстен Сілуан Галл допомагав Владиці нести великий мішок з подарунками. Слухняні та побожні діти розповідали йому вірші, а Чудотворець Мирлікійський щедро дарував малечі солодощі. Завдяки спонсорові Свята – родині Бернда та Сандри Гьофер з Нюртінгену, яка надала декілька картонів солодощів, майже ніхто не залишився цього дня без шоколадки або цукерки, і діти, і дорослі, і сеньйори. Нікого не обминув Святий Миколай у своїй візитації. А зіграв майстерно Владику Роман Кулич з Нового Ульму.
14-го січня Парафія відзначила Святою Літургією день свого небесного покровителя – Святого Василія Великого. А на Богоявлення отець Роман Врущак відслужив Чин освячення води. Великий мідний чан зі Свяченою водою розійшовся по домівках вірних та друзів Української громади Вюртембергу.

Дмитро Мірецький,
Штутгарт-Тюбінген

Світлини Юрія Пінського