Владика Богдан Дзюрах: Виноградник — це сучасний світ, у якому неможливо жити і навіть важко вижити

20.09.2021

У XIII Неділю після Зіслання Святого Духа Свята Церква пропонує застановитися над євангельським уривком про злих управителів виноградника. Ця притча стала основою для роздумів преосвященного владики Богдана Дзюраха, апостольського екзарха для українців візантійського обряду в Німеччині та країнах Скандинавії, під час Божественної Літургії.

Нинішню притчу зазвичай називають притчею про виноградник або про виноградарів. Втім, ми розуміємо, що в цій притчі, яка є Божим Словом, що вийшло з уст нашого Спасителя, йдеться не просто про певне сільськогосподарське підприємство, де вирощують виноград і виробляють вино, — йдеться про відносини людини і людства з Богом. Цю притчу майже дослівно оповів ще багато століть до Христа пророк Ісая, підсумувавши розповідь такими словами: «Виноградник Господа сил — то дім Ізраїля, а мужі юдейські — любе його садиво. І ждав він правосуду, — аж тут пролиття крови; ждав правди, — аж тут голосіння» (Іс. 5, 7). На вид такої несправедливості пророк заповідав покарання і загладу: «Отож я вам скажу, що зроблю з моїм виноградником? Розберу його огорожу, нехай його пустошать! Повалю його мур, нехай його топчуть! Я залишу його пусткою: не будуть його ні обрізувати, ні обкопувати більше, і зійдуть на ньому будяки й тернина. Та й хмарам повелю я не пускати більше дощу на нього» (Іс. 5, 5–6).

То ж не дивно, що на запитання Ісуса, як мав би повестися Господар виноградника з тими невдячними і лютими виноградарями, книжники і фарисеї, які з певністю знали Святе Писання, відповіли відразу і без застанови: «Лютих люто вигубить, а виноградник винаймить іншим виноградарям, що будуть давати йому плоди його своєчасно».

Новий спосіб стосунків Бога і людини: довготерпеливість і милосердя

Втім, Ісус вносить щось нове і несподіване у розповідь: він не хоче йти за старозавітною логікою «око за око, зуб за зуб», щоб «лютих» вигублювати «люто». Він об’являє новий Божий спосіб реагування на людське зло. А тим способом є довготерпеливість і милосердя.

Спершу, на вид невдячності виноградарів, Господь знову і знову терпеливо і витривало посилає до них своїх слуг, стукає до брами виноградника, до сердець виноградарів, закликаючи їх до зміни поведінки, прохаючи дати йому добрі плоди із виноградника їхнього життя. Людина так би, мабуть, ніколи не поводилася; ми після першої великої образи повертаємось до кривдника плечами і не бажаємо мати з ним нічого спільного. Не так — Господь: Він прагне показати, що йому залежить на людині і Він буде боротись за її спасіння до кінця.

І навіть тоді, коли невдячні виноградарі відкидають найголовнішого посланця — улюбленого Сина та вбивають Його за виноградником, Господар не посилає військо, щоб руйнувати виноградник і люто вбивати виноградарів за їхню непоправну злобу і невдячність.

Провіщення радісного дня воскресіння

Бог, устами свого Сина прагне сказати останнє слово в цій історії і це буде слово надії, яке, знову ж таки, вже було передвіщене пророками: «Чи в Письмі не читали ви ніколи: Камінь, що відкинули будівничі, ставкаменем наріжним? Від Господа це сталось і дивне в очах наших» (Мт. 21, 42). Ці слова дослівно взяті з Псалма 118, 22–23. І дуже знаменно, що відразу після цих слів читаємо стишок, який ми співаємо на Пасхальних богослуженнях: «Цей день учинив Господь, радіймо й веселімся в ньому!» (ст. 24). Нам відразу пригадується камінь із гробу Спасителя, який був відвалений Господнім Ангелом і з гробу вийшов Він — живий камінь, на якому Бог Отець силою Святого Духа будує новий світ, нові відносини із грішним людством.

Відповіддю Бога на невдячність і невірність свого народу, яка призвела до смерті Сина Божого, є Воскресіння. Слушно зауважив американський кардинал Фултон Шін, кажучи: «Під образом виноградника Господь передвістив свою смерть; під образом наріжного каменя — Своє Воскресіння» (Життя Христа, укр. пер. 288).

Виноградник — сучасний світ, у якому неможливо жити і навіть важко вижити

Господь своєю безконечною любов’ю перетворює найбільший людський злочин у джерело надії і благодаті. Це справді дивна дія Божа, яку нам важко збагнути, але яка для кожного із нас є правдивою Благовістю, Доброю Новиною. Бо це ми, люди, так часто буваємо подібні до виноградарів, невдячних, заздрісних, схильних займати місце і посаду, які нам не належать: хочемо вважатися за власників земних багатств, замість визнати, що ми лише завідувачі-управителі; хочемо вирішувати, що є добре, а що зле, замість визнати верховенство Божого закону над нами; снуємо супротивні Богові плани і ідеї та поширюємо їх, втягаючи інших у наші грішні дії. Бо ж в когось у винограднику та й зродилась ота страшна ідея бути невдячними, бунтуватися супроти Господаря, вбивати Його слуг і, врешті-решт, підняти руку на самого Сина. І не лише зродилася у його голові — той хтось, проводир, лідер втягнув своїх товаришів у цей злочинний план! І не було нікого, хто б сказав: браття, та що ви робите, та схаменіться, не туди дорога!

Так, людська злоба поширюється у світі безперешкодно від часу первородного гріха і аж до нині. Люди невдячні, приписують те, що мають, власним здібностям і власній працьовитості; вони не бажають навіть згадувати Бога в Конституції своїх державних і міжнародних утворень і союзів; це сучасні люди «не шанують Сина», зневажають християн, висміюють і принижують на всі лади; малюють карикатури і безжально атакують, — бо знають, Бог християн не дозволяє мститися, Він закликає до любови, то ж можна все робити, кому що заманеться: легалізувати вбивство ненароджених і запроваджувати евтаназію, експлуатувати людину задля брудного зиску, маніпулювати нею та нехтувати її гідністю і її фундаментальними природніми правами. Такий «виноградник», хоч у ньому є достаток і щедрий урожай, стає світом, в якому неможливо жити і навіть важко вижити. Бо там, де виноградарі повстають проти Бога, рано чи пізно жертвою їхніх грішних дій стає людина.

На всі ці людські грішні дії Господь відповідає довготерпеливістю і милосердям, які є виявом Його любові. Навіть відкинення і вбивство Свого Сина Бог використав як наріжний камінь нового світу, нових відносин між собою і людьми, до яких Він кожного із нас запрошує. І це останнє слово, останній шанс для нас, нужденних грішників. Бо після цієї притчі Ісус застерігає слухачів і нас із вами: «Тому кажу вам: Відніметься від вас Царство Боже й дасться народові, що буде приносити плоди його» (Мт. 21, 43).

Вдячність, творення добра і покаяння

Ми, люди, використовуємо Боже добро і Божі дари, щоб здійснити зло супроти Бога, а Бог використовує наше людське зло, щоб силою Своєї безконечної любові вивести з нього добро для нас і для усього людства. Люди через гріх замкнули собі двері невинності як первісний шлях спасіння. Але Господь, відваливши камінь з гробу Спасителя, відкрив нам ще один шлях до неба і цей шлях — покаяння.

Так, ми покликані приносити потрійний плід, якого від очікує Господар виноградника, Господар нашого життя — Господь Бог: 1) вдячність; дякуймо Богові за все, що маємо і за те, ким ми є; дякуймо щиро і не забуваймо всіх Його добродійств ніколи! 2) творім добро нашим ближнім, особливо тим, хто не має такої можливості, як ми, перебувати і працювати у достатньому і забезпеченому «виногарднику»; 3) чинімо покаяння; Сповідь у багатьох частинах світу і Церкви, на превеликий жаль, переживає забуття і кризу, перетворившись на «відкинений камінь»; однак, саме Святе Таїнство Покаянння — Сповідь Господь вчинив наріжним каменем спасіння, звичайною дорогою примирення грішної людини з Богом.

То ж принесімо цей потрійний плід нашому Господеві — плід вдячності, плід добрих діл супроти ближніх та плід покаяння і так дозволимо, щоб Божий світ, світ Божої довготерпеливої і милосердної любові увійшов у наш світ, даруючи нам спасіння і життя. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії