Владика Богдан Дзюрах: «Ми маємо власним „омофором“ огорнути наших ближніх, огорнути їх нашою любов’ю та дарами»

18.10.2021

17 жовтня 2021 року владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду в Німеччині та країнах Скандинавії, очолив Архиєрейську Божественну Літургію із нагоди храмового празника катедрального собору Покрову Пресвятої Богородиці. У проповіді єпископ підкреслив, що Пресвята Богородиця у цій події вчить нас про два обов’язки живого і справжнього християнина — молитва та служіння ближнім.

Празник Покрова Пресвятої Богородиці сягає своїм походженням до історичної події початку X століття, коли місто Царгород і його мешканці перебували у великій небезпеці у зв’язку з нашестям ворогів. У цих обставинах вони зібрались на молитву до храму Пресвятої Богородиці на Влахернах (дільниця Царгорода), де переховувалася Її риза. На завершення молитви св. Андрій Христа ради юродивий та Епіфаній, його учень, побачили у видінні, як Богородиця у супроводі Святих і Ангелів іде повітрям від вхідних дверей храму до святилища, клякає і довго молиться, заливаючись сльозами. Відтак встає, знімає зі своєї голови хустку-омофор і розпростирає над зібраним у храмі людом. Спасенний знак від Бога стає дійсністю: ворог відступає, місто врятоване.

Натхнений цим видінням церковний автор укладає пісню прослави Богородиці, якою ми донині молимося: «Діва днесь предстоїть у церкві і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу. Ангели з архиєреями поклоняються, апостоли з пророками ликують, бо ради нас молить Богородиця превічного Бога».

Покров Пресвятої Богородиці — це не минуле, а теперішнє

Слова цього кондака є для нас знаком великої надії і радості, бо пригадують, що ми не святкуємо певну хронологічно віддалену від нас історичну подію, а святкуємо щось, що відбувається сьогодні, «днесь», і стосується кожного з нас, що живемо у ХХІ-му столітті і теж відчуваємо навалу різних загроз для нашого життя: гріх і спокуси, що походять від диявола і його слуг, матеріальні негаразди і родинні труднощі, проблеми в праці, непевність завтрашнього дня, слабке здоров’я, пандемія, війна на Сході України та що раз то більше зубожіння, — усе це і багато чого іншого стоїть на порозі нашого життя, тримає нас «в облозі», у страху, а ми нераз почуваємося безпорадними і беззахисними.

Як добре у таких обставинах знати і відчувати, що є Хтось, до Кого можемо прийти із нашими ранами, з нашими страхами, проблемами і кризами, є Хтось, Хто нас прийме, підтримає і огорне своєю опікою і любов’ю. І Тим Кимось — могутнім, люблячим і ніжним водночас є Вона — наша Небесна Ненька, Яка за нас сьогодні і завжди заносить молитви перед престіл Всевишнього і покриває нас Своїм покровом. Справді, для дитини немає нічого кращого і ціннішого, ніж притулитися до грудей матері і відчути на собі її ласкавий погляд і ніжні обійми. Навіть якщо дитина має свої тривоги і страхи, в обіймах мами почувається безпечною і захищеною. Так само і ми під покровом Богородиці почуваємося захищеними, безпечними, огорненими Божою любов’ю і благодаттю.

Пресвята Богородиця, яка вчить співпраці із Богом

Але у нинішньому Святі Богородиця не тільки огортає нас своєю материнською любов’ю і опікою, Вона словами і своїм власним прикладом вчить нас співпрацювати з Богом у ділі нашого спасіння. Казав св. Августин: «Людино, Бог створив тебе без тебе, але не спасе тебе без тебе». Зі священної історії знаємо, що Вона, будучи заглибленою у молитву, у безперервне спілкування з Богом, все ж не залишається сидіти, склавши руки, а всюди проявляє поставу слугині, — Бога і людини: «Ось я — слугиня Господня, нехай зо мною станеться за Твоїм словом!» — відповідає Богородиця архангелові Гавриїлові, з яким спілкується в молитві, і відразу, натхнена, наповнена Святим Духом, підводиться і вирушає у дорогу, в гірську околицю, спішить до своєї старенької тітки Єлизавети, щоб послужити їй в її буденних справах і потребах.

«Моліться і працюйте!» — закликав нас свого часу Блаж. Любомир, бо таким є зміст усього християнського життя. «Ora et labora» — «молися і працюй!» — це гасло стародавніх монахів-бенедиктинців. Богородиця у Царгороді у Влахернській церкві молиться, а відтак розпростирає над людьми свій омофор, щоб ним покрити, захистити, врятувати. Вона бере щось від себе, бере те, що має у своїх руках, що носить на собі, так би мовити — відриває від себе, і покриває тим своїм даром людей в потребі і загрозі. Вона молиться за нас, але не замість нас. Вона молиться з нами, але ми мусимо прийти до храму і також молитися, щоб могти отримати Божу поміч і заступництво. Ми мусимо від себе дати щось, співпрацювати з Богом і з Богородицею, бо ми — живі і здатні щось зі себе дати і щось зробити. І Господь Бог шанує цю нашу здатність, а тому запрошує нас до співпраці — саме тоді, коли ми кличемо про поміч, Він каже: «Чоловіче, моя дитино, зроби також свою частину праці, а про все решта потурбуюсь Я, навіть коли доведеться довершити чудо, там де ти будеш почуватися беззахисним і безпорадним!». Вона допомагає нам, проте лише тоді, коли ми теж будемо прикладати рук, щоб осягнути порятунок — власний і власного народу.

Два обов’язки християнина — молитва і служіння

Вона у нинішньому Святі пригадує нам всім і вчить нас, що у всіх складних обставинах життя нашим першим обов’язком є молитва, — ревна, щира, витривала. Перше — слід прибігати до Бога і просити в Бога помочі у всіх обставинах нашого життя. І Вона буде молитися з нами і за нас, але не замість нас, — пам’ятаймо про це!

А відтак маємо взяти наш власний «омофор», взяти щось від себе, оті дари, якими нас Господь обдарував, оте «покривало», яке Господь дав в наші руки не для того, щоб ми себе ним окутали, щоб нам було вигідно, комфортно, тепло, а потім щоб задрімали тихим і байдужим сном; ми маємо тим нашим омофором-покривалом огорнути наших ближніх, огорнути їх нашою любов’ю, послужити їм нашими дарами, а не ранити їх нашими гріхами, послужити їм нашими талантами і вміннями, вділити їм частку нашого серця, частку нашого часу, а може часом і частку наших фінансових ресурсів, бо в цьому також виражається любов і поміч, і підтримка… Кожен із нас має багато чого, чим може послужити і це служіння стане виявом нашої живої віри і щирої нелицемірної любові.

Творити живу церковну спільноту

Усі ми, будучи членами Церкви, покликані творити єдину церковну спільноту. Ми не можемо обмежити свого буття у Церкві лише користанням з певних духовних послуг: приходимо до церкви, коли нас щось болить, просимо про молитву, — очевидно, священник молиться за нас (але не замість нас!), Церква молиться за нас і нас підтримує, бо вона — люба Матір, але і ми маємо бути люблячими дітьми цієї Церкви, а не просто номінальнимипарафіянами, прихожанами, чи навіть, як дехто каже — «захожанами», які принагідно заходять до церкви, щоб подивитися, як вона зі середини виглядає… Ні! Ми є і хочемо бути живими членами церковної спільноти. Бо Церква — це не «бюро духовних послуг», а — жива спільнота Христових учнів, живе Христове Тіло, в якому усі члени однаково важливі і взаємно потрібні одне одному. Як знаємо, у тілі кожен член виконує притаманну собі функцію для добра усього організму, і якщо якийсь член не вносить своєї частки до життя усього тіла, то це — тривожний сигнал того, що він — атрофований, мертвий. Ми ж покликані і бажаємо стати живими членами парафіяльної спільноти, а це означає людьми молитви і жертовного служіння. Ми в цьому віднайдемо наше християнство і в цьому ми станемо подібними до нашої Небесної Матері Пресвятої Богородиці.

На шляху до Екзархального собору під Покровом Богородиці

Дорогі у Христі! Ми тут у цьому катедральному соборі незабаром проведемо наш Екзархальний собор, зібрання представників духовенства, монашества, мирян, на якому ми будемо разом у молитві і спілкуванні застановлятися, як нам краще бути живою церковною спільнотою — парафіяльною і екзархальною. Про це ви зможете прочитати у моєму Зверненні, яке прошу вас взяти зі собою додому і уважно прочитати.

А «днесь», у це величне свято Богородиці прагну віддати під Її опіку себе самого і увесь наш Екзархат, усіх вас — наших вірних, богопосвячених осіб і духовенство. Дякуємо Богові за будівничих і жертводавців цього катедрального собору, який є серцем Екзархату. Ми щиро раді, що з нами тут сьогодні є наш вислужений Екзарх владика Петро і дякуємо йому за присутність і спільну молитву. Дякуємо нинішнім служителям нашого катедрального храму, — священникам, а також сестрам-монахиням, які їм допомагають у душпастирстві. Я радий, що цю подяку Сестрам може скласти на руки тут присутньої сестри Мартини — Провінційної настоятельки наших Сестер. Дякую парафіяльній раді і всім спільнотам, рухам і комісіям, що діють у парафії; дякую нашим хористам, панові регентові і панові дякові та всій прислузі; сердечно дякую жертводавцям, меценатам і добродіям цього святого храму. Дякую всім вам, що творите непотворне Боже обличчя цієї парафіяльної спільноти та поручаю вас усіх Її заступництву і покрову.

А зараз спільно занесімо до Пресвятої Богородиці наші молитви, віддаючи самих себе, наш екзархат, наші родини, наш народ, його захисників і всіх, кого ми носимо у своїх серцях, під могутній Покров нашої Небесної Неньки:

Молитва до Пресвятої Богородиці на честь ікони Її «Покрова»

О Пресвята Діво, Мати Господа, Царице неба і землі, міста і держави нашої Заступнице! Славимо Тебе ми, недостойні раби Твої, і просимо: занеси наші молитви перед Престіл Бога і Сина Твого, і нехай Він буде милостивий до неправд наших і дарує благодать нам, що шанують всечесне ім’я Твоє і з вірою та любов’ю поклоняються Пречистому Твоєму образу. Недостойні ми Його милості, поки Ти смиренно не попросиш Його про ласку для нас, недостойних, Владичице, бо Тобі дарована Його милість.

Просимо Тебе, Заступнице: почуй нас, тих, що щиро моляться до Тебе, захисти нас Покровом своїм і випроси у Бога і Сина Твого, Пастиря нашого і Спасителя наших душ, дати правителям — мудрість і силу, суддям — правду і совість, наставникам — розум і смиренність, подружжям — любов і злагоду, дітям — слухняність, ображеним — терпіння, зневажаючим — страх Божий, засмученим — добросердя, радіючим — стриманість, нам же усім — дух мудрости і благочестя, дух милосердя і покори, дух чистоти і правди.

Пресвята Владичице! Змилосердься над немічними людьми Своїми: розпорошених збери, заблудлих на шлях істини настав, старість підтримай, юність збережи чеснотою, немовлят і дітей виховай, стань нашою милостивою Заступницею. Захисти наших захисників, зціли поранених, визволи полонених, утіш родини загиблих, прийми в свою опіку всіх, хто проживає на окупованих територіях! Підніми нас із глибини гріховної і просвіти вірою душі наші. Милостива будь до нас тут і там, в часі земного існування і на Страшному Суді Сина Твого, щоб разом з Ним ми Тебе величали на віки вічні. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії