Владика Богдан Дзюрах: Шлях справжнього християнина починається із довіри Богові, попри наші людські розрахунки, забезпечення і калькуляції

24.10.2021

«Сьогодні ми чули Євангеліє про початок віри у житті апостолів. Але водночас ми намагались охопити увесь шлях віри апостолів, щоб таким чином побачити, що може, а навіть правдоподібно, буде і нас очікувати на цій дорозі віри, бо все написане в Священному Писанні має на цілі пробудити, очистити і укріпити нашу власну віру». Про це мовив під час проповіді у XVIII Неділю по Зісланні Святого Духа преосвященний владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії.

ПРОПОВІДЬ

преосвященного владики Богдана Дзюраха,
апостольського екзарха для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії

у XVIII Неділю по Зісланні Святого Духа

Розповідь про чудесну ловитву і покликання перших Христових учнів мимоволі приводить нам на думку майже ідентичну розповідь про чудесну ловитву риби на тому самому озері — але вже після Воскресіння Христа Господа. Між цими двома подіями, на перший погляд дуже подібними, простягається ціле життя Христових учнів і це їхнє життя є образом і нашого християнства, нашого слідування за Христом Господом.

Перша зустріч із Христом

На початку була наша перша зустріч з Ісусом. Коли вона відбулася, за яких обставин? У кожного із нас, мабуть по-різному, але для усіх нас було щось спільне: перший крок назустріч зробив Ісус. Подібно, як у випадку апостолів: Ісус вийшов їм назустріч і майже напросився до їхнього човна. Вони самі ще навіть не усвідомляли, який великий дар отримали в особі цього Вчителя із Назарету, бо в Його особі сам Бог увійшов до їхнього човна, до їхнього життя! Ми в Хрещенні, і навіть деякий час після нього, ще не усвідомлювали, яким великим даром є для нас Ісус Христос, свята віра у Нього.

Ця наша віра почала лише поступово пробуджуватися — під впливом перших молитов, першого читання чи слухання Божого Слова, перших розповідей про Ісуса, які ми чули від тих людей, які були з нами в одному човні, і вони були для нас знаком присутності самого Господа Ісуса. Ми слухали з захопленням і серце зігрівалося теплом, любов’ю, світлом. Пригадаймо собі ці перші незабутні моменти зародження нашої віри і подякуймо Ісусові за те, що був із нами в ці перші моменти нашого свідомого християнського життя.

Моменти запрошення до глибшого духовного життя

Потім, припускаю, були моменти нашого першого зростання у вірі, коли Ісус нас делікатно запросив «Виплинь на глибінь і закиньте ваші сіті!» (Лк. 5, 4). Ісус не годиться на те, щоб ми залишилися на мілині, на поверховому сприйманні нашого відношення до Бога. Він кличе нас на глибину, до поглиблення нашого відношення до Бога, до себе самих і до наших ближніх. Чи пам’ятаємо оці моменти запрошення до глибшого духовного життя? Ісус у нашому житті міг використовувати подібні обставини до тих, які були в житті апостолів: моменти розчарування, непевності, втоми, страху перед завтрашнім днем, моменти упокорення, бо для чоловіка і глави сімейства це мусило бути великим упокоренням — прийти додому з порожніми руками. Але таким способом Ісус давав їм нагоду усвідомити, що не все у їхньому житті залежить від них, від їхніх зусиль, вміння і досвіду. Мали вчитися свідомо допускати Бога до свого життя та почати жити Його Словом: «Наставнику, всю ніч трудились ми й нічого не піймали, але на твоє слово закину сіті».

Поглиблення нашої віри починається від того моменту, коли ми наважуємося не тільки слухати Бога, але і чути Його, тобто починаємо жити Божим Словом. Доки цього не відбудеться, ми залишатимемося поверховими християнами, номінальними учнями Христовими, але не справжніми. Від маленького «так», яке сказали перші апостоли, почалася велика пригода, велика мандрівка віри, на яку вирушили апостоли: «І витягши човна на берег, кинули все й пішли слідом за ним» (Лк. 5, 11).

Довіритися проводові Господа

Щойно тоді, коли ми теж «кинемо все», тобто полишимо усі наші людські розрахунки, забезпечення і калькуляції, а довіримося Богові, «підемо за Ним», довіримося Божому Слову, яке сказав Ісус, починається і для нас шлях справжнього християнина.

Це буде благодатний і життєдайний шлях, на якому нас очікує багато несподіванок. При цьому не таких несподіванок, яких ми собі могли б очікувати. Там буде не лише чудесна ловитва риби на озері, але також і буря на озері і то не одна! Хтось міг би думати і сподіватися, що коли він ходить до церкви, молиться, то нічого важкого чи негативного не повинно траплятися в його житті. Насправді Бог не завжди змінюватиме обставини, в яких ми живемо і осіб, посеред яких ми живемо. Він буде міняти наше серце, тобто наше відношення до Бога, до себе самих і до наших ближніх. Саме це є ціллю приходу Бога і дії Бога у нашому житті: дати нам нове серце і нового духа, які зроблять нас справжніми Божими дітьми і спадкоємцями вічного Божого життя.

Але щоб це відбулося, потрібно усвідомити собі і побачити своє серце таким, яким воно є насправді, яким воно є в очах Божих: часто повне егоїзму, самолюбства, честолюбства, страху перед випробуваннями і схильністю до вигідництва. Коли апостоли вже крокували за Ісусом, то їм траплялося багато подій, які виявляли справжній стан їхнього серця: вони хочуть скинути вогонь на мешканців села, які не прийняли їх; вони сперечаються за перші місця біля Ісуса, і між собою сперечаються, хто з них тут найважливіший; вони намагаються накинути Ісусові свою волю, — Петро: «Нехай з Тобою цього не станеться!», — а в хвилинах бурі піддаються паніці і зневірі, докоряючи Богові за Його буцімто байдужість і відчуження, в той час як вони у своїх серцях віддалилися від Бога: «Господи, чи тобі байдуже, що ми гинемо?!» Ісус не раз мусив їм докоряти за їхнє невірство: «Чого ви такі лякливі, маловіри?» (Мт. 8, 26).

Але найбільшим випробуванням для віри апостолів став Страсний тиждень: зрада одного з найближчого оточення, ув’язнення, тортури, несправедливий засуд і жорстока смерть через розп’яття. Вони, мабуть, розчарувалися у своїх мріях і в очікуваннях, розчарувалися в Ісусі, поведінку Якого не могли ніяк збагнути, можливо, розчарувалися у Богові, Який допустив на Свого Сина і на них таку страшну долю, і, правдоподібно, розчарувалися в собі — через свою невірність і малодушність. То ж серед цього моря страху, тривоги і розчарувань вони вирішили вхопитися не за руку Воскреслого, але за земну соломинку, яка пропливала поруч: Симон-Петро сказав до друзів: «Іду ловити рибу». А ті йому: «Підемо й ми з тобою». Отож, пішли і сіли в човен. Тієї ночі, однак, не вловили нічого» (Йо. 21, 3). Вони пробують жити так, неначе і не було у їхньому житті дотеперішнього досвіду життя з Ісусом, досвіду віри. Знову ловитва риби, ніч, порожні сіті і розчарування. Але ж вони вже це переживали, вже зазнавали пустки у човнах і у серці!

Шукати досвіду Бога серед темряви гріхів та розчарувань

Як багато людей, переживаючи чи спостерігаючи якісь важкі і незрозумілі явища, пов’язані із Церквою, чи наштовхуючись на свої власні гріхи і зради, розчаровуються і відходять від Ісуса, починають жити так, неначе б досвіду віри в їхньому дотеперішньому житті і не було! Бо так простіше, легше, вигідніше! Замість випливати на глибину, шукати досвіду Бога також у тому, що не розуміємо, у тому, що важке і болюче, вони воліють задурманювати себе обезболюючими середниками, які пропонує світ: розваги, задоволення і забуття про Бога.

Втім, навіть у таких обставинах, коли люди розчаровуються і піддаються знеохоченню, зневірі і страхові, Бог не розчаровується у своїх дітях, шукає їх, виходить їм назустріч, подібно як Воскреслий Спаситель прийшов до апостолів над Тиверіадське море, простягає їм свою спасенну руку та скеровує до них свій ніжний милосердний голос: «Дітоньки, чи маєте що з’їсти?» (Йо. 21, 5). Того світанку розвиднілось також у їхніх душах, настав новий день живої віри в їхньому житті, віри у Воскреслого Христа.

Шлях віри апостолів — наш шлях

Дорогі у Христі! Сьогодні ми чули Євангеліє про початок віри у житті апостолів. Але водночас ми намагались охопити увесь шлях віри апостолів, щоб таким чином побачити, що може, а навіть правдоподібно, буде і нас очікувати на цій дорозі віри, бо все написане в Священному Писанні має на цілі пробудити, очистити і укріпити нашу власну віру.

Де б ми не перебували в даній хвилі у нашому крокуванні за Ісусом, просімо в Нього духа витривалості в покликанні, духа довіри до Його присутності і до Його діяння між нами. Христос Воскрес — про це ми, християни, пригадуємо собі і іншим кожної неділі, — а це означає, що останнє слово в нашій історії завжди буде мати Бог, Його любов, Його життя і милосердя.

Нехай за молитвами Богородиці Він допоможе нам поглиблювати нашу віру і вірно крокувати за Ним, нашим Воскреслим Господом, аж до останньої миті нашого земного шляху та з довірою вийти Йому назустріч на порозі вічності. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії