Владика Богдан Дзюрах

Священичі свячення

Єпископська хіротонія

Рукоположений на священика 17 березня 1991 року у храмі Пресвятої Трійці у м. Дрогобич. Святитель — Преосвященний владика Юліан Вороновський. Після отримання священичих свячень здійснював душпастирське служіння на Стрийщині, зокрема в м. Стрию та в селах Воля Довголуцька та Довголука.

19 серпня 1991 року вступив до Львівської Провінції Чину Найсвятійшого Ізбавителя (Редемптористи), продовжуючи свою духовну і інтелектуальну формацію вже як ієромонах. У 1991–92 році здійснював душпастирську опіку парафії Вознесіння Господнього с. Сулимів (Жовківський район, Львівська область). 19 серпня 1995 року склав вічні обіти у Львівській провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя (ЧНІ).

Ось як владика Богдан пригадує зародження власного покликання: «Запізнався я з отцями Редемптористами на Стрийщині після виходу УГКЦ з підпілля. А поштовхом до вступу на монашу дорогу став приклад і спосіб їхнього життя, який відзначався великою простотою, убогістю і близькістю до людей, особливо — простих і знедолених. Саме це справило на мене особливе враження. Особисто в Чині захопили дві речі: ревність у проповідуванні Божого Слова й особлива харизма Редемптористів — вміння бути добрими духівниками й сповідниками. Одне й друге пов’язані між собою: проповідування Божого Слова спонукає людину до навернення, а в Таїнстві Покаяння вона реалізує це навернення, відкриваючись Божому милосердю, і в такий спосіб дозволяє Божій ласці змінити себе й освятити». Споглядаючи сучасне служіння Отців Редемптористів в Україні, вл. Богдан зауважує: «Сьогодні ми живемо в часах, коли відкритість українського суспільства до проповіді Божого Слова вимагає від усієї Церкви, а зокрема від богопосвячених осіб, ще більшої посвяти і ревності у душпастирському служінні. Я дякую Богові, що мої співбрати по монашеству — місіонери Редемптористи, — були одними з перших, хто відгукнувся на поклик Церкви служити в окупованому Криму та на Сході України, розділяючи з власним народом його долю».

Перебуваючи в монастирі св. Альфонса, виконував різноманітну душпастирську працю, зокрема при парафії св. Йосафата у Львові, був магістром новиків у Львівській Провінції ЧНІ, а також займався педагогічною та викладацькою діяльністю в Українському католицькому університеті, Львівській духовній семінарії та Інституті вищих студій ім. Блаж. Свщм. Миколая Чарнецького. Під час свого перебування у Львові входив до складу Ради Центру духовної допомоги особам з особливими потребами, був координатором душпастирської опіки ув’язнених, допомагав священикам Реабілітаційного центру «Джерело» для дітей, хворих на церебральний параліч, надавав духовну опіку жіночим згромадженням, провадив реколекції тощо.

21 грудня 2005 року проголошений єпископом-помічником Києво-Вишгородської архиєпархії. Архиєрейська хіротонія відбулася 15 лютого 2006 року в архикатедральному соборі Святого Юра у м. Львові. Святителями стали Блаженніший Любомир Гузар, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви, високопреосвященний владика Ігор Возьняк, єпарх Львівський та преосвященний владика Юліан Вороновський, єпарх Самбірсько-Дрогобицький.

У 2006 році обраний Секретарем Синоду Єпископів УГКЦ. Переобраний на це служіння — кожного разу на новий п’ятирічний термін — Синодом Єпископів УГКЦ у 2011 та 2016 роках.

12 грудня 2009 року Блаженніший Любомир Гузар, згідно з рішенням Синоду Єпископів УГКЦ, звільнив владику Богдана Дзюраха від обов’язків єпископа-помічника Київської архиєпархії і призначив єпископом Курії Верховного Архиєпископа.

З 29 липня 2009 року до 14 вересня 2017 року виконував служіння Адміністратора Патріаршої курії УГКЦ.

За час свого дотеперішнього єпископського служіння, попри основні обов’язки, був рівно ж головою Спостережної ради будівництва Патріаршого собору Воскресіння Христового у Києві (2006–2009 р. р.), постійним членом Богословського відділу Патріаршої курії, головою Оргкомітету торжественного проголошення бл. свщм. Омеляна Ковча покровителем душпастирів УГКЦ, головним редактором «Вісника Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ», членом Наглядових рад «Фонду сприяння радіо „Воскресіння“ та „Патріаршого паломницького центру“, заступником голови Робочої групи „Стратегія-2020“ (2011–2015), головою Оргкомітету з підготовки та проведення Зустрічі Східних Католицьких ієрархів Європи (СНОСЕ) — 2014 року, головою Ювілейного року Божого Милосердя в УГКЦ (2015–2016) та ін.

Від 14 вересня 2018 року Декретом Отця і Глави УГКЦ, відповідно до рішення Сенату Українського Католицького Університету, призначений Сенатором УКУ.

На рівні Вселенської Церкви у 2012–2018 роках брав участь в роботі Міжнародної ради катехизації (CoInCat) при Конгрегації у справах духовенства (згодом — при Папській раді сприяння новій євангелізації) та був членом Робочої групи з опрацювання нового Катехетичного довідника Католицької Церкви при Папській раді сприяння новій євангелізації (2015–2017 роки). 10–24 жовтня 2010 року брав участь — як делегат з призначення Святішим Отцем Бенедиктом XVI — в Спеціальному зібранні Єпископів — Синоді Католицької Церкви, присвяченому темі «Католицька Церква на Близькому Сході — сопричастя і свідчення».

18.лютого 2021 року призначений Апостольським Екзархом для українців католиків візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії

18. квітня 2021 урочисто введений на єпископський престіл Апостольського Екзарха в катедральному храмі Покрова Пресвятої Богородиці та Св. Апостола Андрія Первозванного в м.Мюнхен (Німеччина)

Серед іноземних мов володіє російською, польською, німецькою, італійською, французькою та англійською мовами.